14 лютого (день закоханих) ми з родиною летимо на Занзібар, довгоочікуваний відпочинок, який всі так довго чекали…
Ми приїжджаємо в аэропорт 14 лютого і спостерігаємо як ізраїльтяни масово залишають Україну, весь час в новинах…. Летимо на відпочинок
10 днів відпочинку, 6 неймовірно красивих екскурсій, теплий океан і багато сонця
25 лютого в нас мав бути виліт додому, 24 лютого росія напала на Україну.
Ніч з 22 на 23 : путін визнає днр і лнр, передчуття страху, пітніють руки, спати не вдається, пітніє обличчя, просто передчуття що щось трапиться.
Ніч з 23 на 24 : у нас пропадає вай фай в номері
24 лютого, 5 ранку: я біжу на ресепшн, ловлю вай фай, заходжу в чати і всі друзі пишуть, що у них бомблять, що почалася війна, росія обстрілює Україну. Я не можу вам передати, що я відчула в той момент, я сіла і почала ридати, ридати від безсилля, ридати від страху, що робити, як мої близькі, як мої друзі, що робити їм…
Страх, що буде з Україною, що буде з моїм рідним Донбасом.
Наш виліт відміняється,ми не знаємо що робити,туроператор не знає що робити,ми подовжуємо житло за свій рахунок
Замість 10 незабутніх днів,ми проводимо ще + 9 панічних днів
24/7 ми сиділи на ресепшені,в новинах,їсти не хотілося від слова зовсім,пили каву і чай з ромашкою ( ромашка заспокоює ),я дзвонила близьким, друзям,розмовляла з ними по відео
Вони не панікували ,на відміну від мене,яка знаходилася в 1000 км від епіцентра подій,мої друзі стійкі ,не панікують і навіть заспокоюють мене ,я так за ними сумую …
Деякі мої знайомі знаходилися в найгарячіших точках,окупованих містах,слава богу що вони усі живі і все з ними зараз більш менш нормально
Деякі мої друзі виїхали до війни і я також дуже щаслива ,що вони у безпеці
Ця війна показала хто друг,а хто здавався другом
Я почала спілкуватися з людьми,з якими просто обмінювалися лайками в Інстаграм,ми переживали один за одного і до цього часу ми на зв’язку 24/7
Я дуже хочу щоб вони були щасливі ,вони мені дуже дорогі
За 10 днів відпочинку ми познайомилися з 2 дівчатками Ангеліною (з Вінниці,місто де я вчилася,незабутній час ) і Олей (зі Львова,місто куди ми їздили з подругами на футбол (де грав наш Шахтар ),пили наливки,раділи мирному небу),з цими дівчатками ми спілкувалися про війну,про наші переживання,вірили в нашу перемогу,я вас люблю і після перемоги ми обов’язково зустрінемося
6 березня : друзі з Польщі знаходять нам квитки,ми вилітаємо в Познань,летіти 10 годин (я переживаю як я весь цей час не читатиму новини,як не буду на зв’язку з близькими )
Ми прилітаємо в Познань, нас зустріли наші друзі ,вже світало
дякуємо мільйон разів 🤍
Ми їдемо в центр для біженців,березень,наплив біженців неймовірний,багато дітей,тваринок (дуже пишаюсь людьми ,які не покинули своїх тварин) ,багато розбитих сердець,в очах у людей паніка і тільки одне питання : що далі ?
Польща зустріла біженців з великим співчуттям, поляки приносили багато іграшок для діточок ,це дійсно наш братський народ
Ми приїжджаємо в центр,до нас відразу підійшли волонтери,запитали чи хочемо ми їсти /пити
Центр поділений на секції ( кухня,дитяча ігрова (я тільки чомусь її сфоткала ,у каруселі можете глянути фото дитячої ),ліжка і душ з туалетом
Ми спостерігали як люди усе приїжджали і приїжджали ,серце розривалося дивлячись на них,на те,що вони пережили за ці дні
В цьому центрі ми провели декілька годин,волонтери підійшли і сказали,що є місце,куди нас можуть поселити ( невеликий готель,поруч озеро,поляки надали свій готель для біженців з України,з живленням і з усіма зручностями)
Поляки,спасибі вам мільйон разів🇵🇱
Ми приїжджаємо в невелике село Занемисль,але я не можу назвати це селом,це місто,схоже на наш Святогірськ ,тільки зовсім чужий
Ми читаємо новини 24/7 ,вже дуже сильні обстріли у Ізюмі ,де ще 14 лютого ми проїзджали,зупинялися в оптиці,купували окуляри,а зараз я навіть не маю уявлення,де ці милі жінки – продавці ,як взагалі там живуть люди …
Обстріли у Маріуполі ,авіація бомбить ,люди без зв‘язку ,наші сталеві воїни стоять на обороні Маріуполя ,на обороні усього Донбасу ,усієї України …
У цей час я починаю спілкуватися з дівчинкою ,з якою ми були просто підписані друг на друга у інстаграм ,дізнаюсь її історію ,яка зв‘язана з Маріуполем (я на буду її відмічати у цілях небезпеки ,я знаю що вона прочитає ,ми і зараз на зв’язку 24/7) я дуже хочу щоб вона була щаслива ,вона така смілива ,в неї така віра ,я мабуть ще не зустрічала таких людей у своєму житі ,моє серце і моя віра з тобою 💔
У Занемислі ми прожили 2 місяці ,боже як це багато …
Я познайомилась з дівчатками завдяки цієї війни в мене тепер є друзі з різних куточків України : хоча ми і спілкувались на тему війни майже 24/7 , кожен день збирались на каву ,але декілька разів збирались і на пиво ,спілкувались на тему особистого життя ,шо будемо робити після війни ,що перше з’їмо по приїзду в Україну ,куди підемо в себе вдома ,кому подзвонимо на кордоні Польщі і України
Через 2 місяці нас знову разселяють ,і ми приїзджаємо в Поджече ,це невеличке село
Коли я побачила кімнату ,де я буду спати / я так засмутилась (тепер мені за це соромно) ,тому що саме завдяки цьому селу я освідомила деякі речі
Самий кльчовий момент : я знайшла роботу , на полях ,якщо б мені сказали ще делкілька місяців тому ,що я буду робити на полях ,у Польщі – я б ніколи в це не повірила
Зате я навчилась і фарбувати паркани ,копатися у лаванді і рвати кропиву ,сопати ,рвати руками зайву травичку ,форсувати чай ,гладити пакети якоюсь незрозумілою штукою ,а саме головне що я зрозуміла ,що я не боюсь ніякої роботи ,це ніяк не принижує мене ,це не заставляє мене думати ,шо ще вчора я витрачала на косметику за раз 5к ,а зараз я на полях працюю .
Я кожен день спілкувалась з друзями ,розповідала як я ,вони розповідали мені як вони ,записувала відео своєї праці і вони дуже підбадьорювали меня ,казали що я не буду працювати на полях усе життя ,що це все тимчасово
Перебиваючи у Польщі ,як біженець я зрозуміла ,що можно ходити у одному спортивному костюмі 3 місяці ,можно фарбувати волосся фарбою за 50 грн (проте безаміачною) ,можно навчитися робити собі манік ,можно отримати алергію на солнце ,молитва дуже допомогає в критичні моменти ,але я завжди пам‘ятала ,що є люди ,яким набагато гірше за мене ,я бачила багато біженців ,чула їх історії ,як вони сиділи у підвалі ,як ім було страшно ,як вони тікали від війни з дітьми і тваринками ,і мені жалітися -гріх
