8 років минуло і ось ми знову лишилися з однією валізою…

Привіт, ми Яна та Сергій. В 2014 році ми стали біженцями з Донецька, в 2022 році – ми біженці з Ірпіня. Як це – вдруге втрачати все?

Тоді, у липні 2014 ми поїхали з Донецька назавжди з однією валізою і почали життя з нуля. За цей час ми стали сім‘єю, нашому сину Микиті зараз 3 роки, разом започаткували і розвивали власну справу, купили і облаштували квартиру моєї мрії в затишному куточку Ірпіня.

Вже більш двох місяців наше виробництво у Слов‘янську заблоковане, перша лінія фронту вже в 10 км, завдяки друзям нам вдалося частково вивезти майстерню до Львова.

А від нашої квартири в Ірпіні лишився лише попіл. Декілька снарядів влучило прямо в дитячу кімнату і все згоріло до тла. Замість стелі на кухні тепер небо, а до дерев можна торкнутися крізь неіснуючі вікна. Майже жодної речі не вціліло. Ви уявляєте, як це, коли в вашої дитини не залишилося жодної її улюбленої іграшки та книжки?

Зараз Ірпінь звільнено, люди повертаються у місто, всі ці міжнародні делегації приїзжають подивитися якраз до нашого ЖК. Дивляться, фоткаються і їдуть собі. А ми разом з сусідами вже зібрали більш ніж 300 000 грн., організували дружину, що охороняє будинок, власноруч прибрали все сміття, зробили тимчасову покрівлю над всім будинком, зараз відновлюється вигорівша каналізація і водогінні стояки, з понеділка почнуться роботи по закладанню дірок від танкових привітань у стінах.

Ми плекаємо надію відновити і нашу квартиру з часом. Це буде важко і дуже коштовно. Тому зараз ми організували фандрейзінг і сподіваємося на поміч друзів і небайдужих людей.
Кожен ваш донат та репост буде дуже цінним для нас. Також я буду дуже вдячна за контакти та відмітки журналістів і ЗМІ, яким би було цікаво розповісти нашу історію.

Дякуємо за ваш репост. Разом ми подолаємо все!

Ссылка на источник