Забрали діда до нас.

У нього світла не було зовсім.

У нас дали на півтори години. Але ж є хаб,значить, можна жити. Принаймні поки є заряд)

Нагодували. Полюсік зігріла його своєю кмітливістю й безкінечною говірливістю

Він годину просидів на біля її столика, поки вона ліпила для нього пластилінові цукерки.

Подивилися новини. Попили гарячого чаю.

Налили йому повний термос окропу.

Побачили в його домовому чаті: світло дали.

-Везіть мене додому, дітки.

Поки доїхали – світло зникло знову. Рівно в момент, коли він заходив у квартиру.

Кажу:

– Дєдуль, може, знову до нас?

– Та ні, доця. Все добре. Зараз ще чаю вип’ю та й спати. Ви мене порадували, можна відпочивати.