28 февраля

4 дня я боялась писать в инстаграм пост. 4 дня я не могла принять новые реалии. 4 дня я сижу в холодном, узком подвальчике, где рядом спит мой 7-летний сын. 4 дня мне понадобилось, чтобы начать говорить о войне открыто! 📣

Не думала, что в этом возрасте я буду ребёнку объяснять, почему важно спрятаться между несущими стенами или в ванной, накрывшись матрасом. Не думала я, что мой сын в 7 лет скажет мне “Мама, я боюсь умереть” 😢

 

Друзі, всім привіт! ❤️ Шось я випала на два тижні з інстаграм… По-перше, не було швидкого інтернету, по-друге, не було сил і бажання писати. Нікому і нічого. Взагалі.

Тільки зараз я трохи заспокоїлась. А усе тому, що ми виїхали з країни. Було лячно, але я знайшла сили в собі залишити своїх близьких, місто, друзів, аби моя дитина не бігла вночі у підвал, не лякалася вибухів та пострілів.

Зараз ми у Німеччині. А мій коханий чоловік залишився у Миколаєві. Моє серце розривається. Неначе від мене відрізали якийсь дуже важливий шматок. Але він майже насильно змусив мене зібратись і залишити місто заради дитини.

Дорога у Німеччину була важка. Але я їхала не сама, з мамою та сестрою чоловіка, з дітьми. Я дуже пишаюся усіма нами, що ми витримали усі ці вокзали, тяжкі рюкзаки, нічні пересадки, ночівлю на вокзалі Берліну. Нам дуже допомагали волонтери. Окрема дяка моїм друзям з Польщі, що ми змогли в них затриматися пару днів і відпочити. Дуже дякую усім, хто нам хоч якось допоміг. Ми усі молодці, особливо діти!

Нарешті наші дітки сплять спокійно, не смикаються уві сні та посміхаються!

Нас зустріла родина, ми у безпеці. Особисто для нас навіть інтернет провели у дім, в якому ми зараз живемо. Але як би тут не було добре, я все одно хочу додому. Я бажаю тільки одного. Щоб скоріше ця війна, жорстока та не справедлива, закінчилась. І всі ми повернулися додому. Я хочу обійняти усіх, кого люблю, хочу знову працювати і радіти, що я вдома ❤️

Доречі, мої макарон, які я напекла на продаж, мій чоловік зараз роздає безкоштовно друзям 😁 Солодка гуманітарка 😂 Хто вже скуштував, вам смачного!

Друзі, бажаю усім нам миру та спокою! Обіймаю кожного ❤️🇺🇦

Друзі, пишіть під постом або в особисті, хто і де є зараз, в місті або виїхали? Переживаю за всіх, але фізично просто не маю сил кожного питати 🙏🏻
izobrazhenie 2023 01 06 112234630

А ось так, якщо скорочено, виглядала наша дорога… 5 днів за 10 секунд. Хотілося, щоб так і було 😅 Але важкі сумки, мовний бар’єр, втома – напевно ми цього ніколи не забудемо.

Не так я собі уявляла першу дитячу подорож закордон. Але діти дуже мужньо витримали цей тріп. Вирішили, що повертатимемося на літаку, щоб вже “спробувати на смак” усі способи пересування 😂

Сядьте і пристебніться 🛤️🎒

Миколаїв – Одеса – Львів – границя Польщі – Томашов Любедьський – Вроцлав – Берлін – Вайден – Нюрнберг – Тіршенройт.

 

5 апреля

Мой последний торт перед началом войны. Я так и не загрузила его в ленту.

То не было подходящего места в ленте по цвету, то потом началась подготовка к 8 марта и отработка десертов…

А сейчас времени хоть отбавляй. Работы нет, настроения нет, мира и спокойствия нет. Чужая страна и чужое небо над головой. Каждый день в переживаниях о близких, о родном городе.

Сегодня моего отца очередной раз госпитализировали с сильным приступом аллергии в госпиталь. В тот район, который сегодня утром был обстрелян русскими ракетами. Мой муж, моя сестра, мои друзья, они все там. А я здесь.

Пишу пост и тупо пялюсь в телефон, не знаю, что писать. Но точно знаю одно. Я уехала и сделала всё, чтоб мой сын не видел всех ужасов войны.

Сегодня прочитала цитату австрийского психолога Виктора Франкла :” Первыми сломались те, кто верил, что скоро всё закончится. Потом – те, кто не верил, что это когда-то закончится. Выжили те, кто сфокусировался на своих делах, без ожиданий, что ещё может произойти.”

Так что я буду сохранять спокойствие, насколько это будет возможным. Ради себя, ради ребёнка, ради мужа, который будет защищать себя с более холодной головой, зная, что мы в порядке.

Поэтому здесь впервые за долгое время будет торт. Потому что я очень соскучилась по своей работе. Это моё место силы!

Всем мира и терпения! ❤️

izobrazhenie 2023 01 06 113605299

3 сентября

Чувствуете, какой воздух? Август прошёл, лето закончилось.

Чтобы вы делали этим летом?

Я бы непременно отправилась в очаков на море на целый месяц с @iaroshchuk415 и нашими детьми. Мы бы утром ходили, на пляж, в обед спали, вечером пили пиво с креветками на пляже, а на ночь я бы читала всем сказку…

Я бы каждые выходные встречалась с друзьями и родственниками поиграть в настольные игры…

Я бы сделала тысячу новых вкусных макарон и зефира для вас!

Я бы сделала столько всего, если бы у меня была возможность!

Но как бы это ни звучало, война и отъезд в Германию значительно расширили мой мир в положительную сторону :
– я смогла принять спорт в свою жизнь;
– я научилась быть более самостоятельной;
– избавилась от страха разговаривать с незнакомыми людьми и вообще забила на тот факт, что кто-то что-то там обо мне думает;
– обрела ещё одного близкого человека.

Конечно, я бы хотела провести своё лето дома, в Украине! Я очень хочу домой! 🏡

Но это лето также однозначно пошло мне на пользу! Спасибо всем, кто причастен к моему счастью сегодня ❤️

izobrazhenie 2023 01 06 115919982

17 октября

Знаете это чувство, когда ты где-то очень долго ходил, занимался своими делами, и на пути домой ты представляешь, как сейчас придёшь, снимешь обувь, которая тебе надавила за целый день, и ляжешь в любимую кровать спать?

Вот примерно так я ощущала себя, когда проходила паспортный контроль в аэропорту Кишинёва. Разница в том, что дома я отсутствовала не целый день, а семь месяцев. Только когда прошли молдавскую границу, наконец-то я выдохнула и “сняла надоевшую обувь”.

Одесса встретила мохнатыми объятиями мужа, запахом тёплой осени во дворе и весёлыми встречами с родственниками (на этих я выпрыгнула из багажника машины) и друзьями ❤️

Эмоции переполняют. Но я не буду больше ничего писать, потому что каждый, кто читает этот пост, и так всё понимает.

Я дома. Я ДОМА. Я ДОООМАААА! 🥲

Это будет не долгая встреча с Украиной, поэтому я очень жду, когда смогу взять свои вещи, ребёнка и вернуться сюда навсегда.

Сімейна сегрегація, або коли це все скінчиться?!

Я вже сьогодні писала в сторіз – сьогодні один з таких днів, шо та ну його нафіг.

Вранці попрощалася із чоловіком, вже ввечері обійму дитину, але я хотіла би, щоб усі ці події відбувалися в одному будинку, в одній квартирі, або принаймні в одному місті 😩

Скільки болі і жалю в душах всіх тих жінок, хто вимушений був хапати своїх дітей під пахви і тікати з країни; насильно роз’єднувати свої сім’ ї, відриватися від чоловіка… Дівчата, ми повинні триматися! 💪

Але це все не ок. Треба завжди бігти на зустріч один одному, якщо є можливість. Однозначно, вертатися додому ще небезпечно. Тому я буду намагатися якнайшвидше спланувати наступну подорож до чоловіка. Бо життя в нас одне, кохати потрібно тут і зараз! 🚀

Ссылка на источник

izobrazhenie 2023 01 06 120223492