10 марта

Як я прокинулася під час війни…

23 лютого, як і більшість українців, я лягала спати зі своїми планами та мріями. Засинала у мирній країні та своєму ліжку, а прокинулася під звуки вибухів рано вранці та телефонного дзвінка сусідки: “Почалося. Війна. росія на нас напала, стріляють у багатьох містах”.

Шок. Невизначеність. Не могла повірити до останнього, що таке можливо. Що хворі амбіції та туга за комуністичним минулим одного шизофреніка можуть так змінити життя багатьох людей на планеті. Та ще змінять.

Потім 12 днів у сховищі. Влучання балістичних ракет у сусідні будинки, вибиті вікна та шибки у власному будинку, руйнування, постійні обстріли, авіаудари. Знову ракети у будинки, лікарні, дитсадки та навіть пологові будинки. Обстріли, вуличні бої та снаряди на подвір’ї. Я добре запам’ятала ударну хвилю від ракети та як мене відкинуло на декілька метрів. Виповзла у під’ізд, через 15 секунд наступна ракета. Пил від штукатурки та біг на шаленій швидкості у сховище. Саме так відбувається “російська спецоперація”, в яку вірять мешканці цієї країни та підтримують її. Що із вами не так?

Постійна перекличка серед друзів: “Ви цілі? Із вами все гаразд?”. Коли бачиш когось онлайн, одразу стає спокійніше та дякуєш Богу. Дякую за кожне повідомлення та дзвінок. Я вас всіх дуже люблю!

Бачу, як українська нація відроджується. Чим більше російські терористи будуть знищувати українців та все українське, тим сильніше і згуртованіше ми будемо. Вірю в ЗСУ! Все буде Україна! Дякую кожному українському воїну за ще одни день та світанок!

 

13 марта

🇺🇦Як проходить звичайний день у Чернігові?

Коли більше двох тижнів сидиш у сховищі, а додому вдається зайти тільки хвилин на 20-40. Тому що постійні обстріли, повітряна тривога та влучання ракет у сусідні будинки. Хто мешкає у Чернігові, знає, про що йде мова.

Та коли тобі вдається потрапити додому після сховища, мрієш помитися, змінити речі та наварити супу. Але це не завжди вдається. Вже тікала із ванної під час обстрілів та наступного разу розмірковуєш, чи встигнеш ти помитися цього разу. Або наварити супу.

Зазвичай, це вдається зробити із 3-го заходу. Поставила варитися м’ясо, сирена, перекриваєш газ, спускаєшся у сховище. Коли обстріли закінчуються, повертаєшся знову, тепер можна вже докласти овочів до супу, який ти будеш їсти два дні. Приготована їжа, саме те, чого не вистачає найбільше та без чого ти можеш обійтися. А ще цінуєш ці 20 хвилин, коли маєш змогу побути вдома та доторкнутися до знайомих речей.

❣️🇺🇦Ні, я не скиглю, я вірю, що Україна переможе, бо ми захищаємо свою рідну землю та право на життя, яке російські фашисти намагаються в нас забрати. Рашисти знищують наші будинки, лікарні, стадіони, пологові та інфраструктуру. Але ми витримаємо, в нас є дух та воля. Українці готові виборювати своє право на життя на своїй рідній землі, поки сусідня держава застрягла у пропаганді, цілковитій брехні та тероризмі.

🇺🇦Вірю в ЗСУ та кожного українського воїна, який боронить нашу землю. Дякую за ще один світанок!

 

16 марта

Як ми виїжджали із Чернігова?

Після 12 днів життя у сховищі, я зрозуміла, що вже більше так не можу. Колір мого обличчя став жовтим та я схудла на чотири кілограми, бо зовсім не могла їсти та пити у перші два дні. Організм перебував у шоковому стані та психіка все ще оговтувалася від подій. Я досі не могла вимовити слово “війна”. Адже це найстрашніше слово, яке може бути у світі, одразу згадую всі розповіді дідуся з бабусею та розумію, чому вони неохоче про це говорили та дуже стисло, коли я маленькою допитувалася та просила розповісти більше.

А тепер війна прийшла у моє рідне місто Чернігів, яке я люблю всією душею та мрію туди повернутися. Дуже важко залишати ціле життя позаду, друзів, роботу та всі-всі речі, які я з любов’ю збирала та облаштовувала свій побут. Молюся кожного дня, щоб мій дім залишився неушкодженим та мені було куди повертатися. Виїхали на свій ризик, бо чекати, коли в тебе прилетить вже більше не було сил. Вирішили прориватися із міста.

Збиралися за 10 хвилин, бо кожна хвилина була на вагу золота. Адже артилерійські обстріли та авіудари не припинялися, лунали сирени та були чутні вибухи. Із часом вчишся розпізнавати, чи це далеко чи близько, стріляють рашисти чи наші воїни відбиваються від орків. Вдалося покласти до сумки тільки декілька речей та документи, бо весь цей час на збори ловила котів. Ми перевезли маму та її кота до нас. Мій кіт зустрів його не дуже товарисько, бо кожен звик хазяйнувати на своїй території, а тут з’являється суперник. Поки тривали бої навкруги міста, коти розносили мою квартиру та кожного разу, повертаючись зі сховища, я розуміла, що вони зовсім не сумували. Перевернуті горщики із квітами та скинуті речі із комода. І ось за ці десять хвилин я ловила котів, адже вони перелякані від вибухів та спільного життя у квартирі зовсім не йшли на контакт. Поки вдалося зловити одного, інший вилазив із переноски. І так відбувалося декілька разів, я навіть таскала диван, щоб дістати одного кота із під нього, звідки бралися тільки ці сили. Як результат, в мене майже не має речей із собою, але є два кота, які й досі продовжують свої суперечки.

 

19 марта

Тварини, що бачили війну, які вони?

Перелякані, знервовані, розгублені. Бачу, як вони все відчувають та як тяжко їм від звуків вибухів та обстрілів. Також помітила, що чим гарячіше стає навкруги, тим більш неспокійними вони стають. Якщо вночі кіт не може заспокоїтися та починає лізти у шафи, шкрябати ковер або стає більш “балакучим”, то зранку одразу відкриваєш новини та розумієш чому.

Багато тварин губляться та тікають із шаленою швидкість невідомо куди аби знайти безпечне місце та сховатися. Деяких паралізує від страху та вони не можуть рухатися та заклякають на місці. На жаль, багатьох залишають господарі, які рятують своє життя та стають вимушеними переселенцями. Без їжі, у зачиненій квартирі. Або на сусідку, яка також вимушена переїхати та залишити домівку, бо ситуація змінюється кожного дня. Читала також історію, коли собаку просто викинули із машини та поїхали далі. Ну як так…

Я забрала двох котів із собою. Одного везла в переносці, інший спав на моїх колінах, від страху просто лежав, притулившись до мене та не озираючись навкруги. Обидва відмовлялися навіть пити воду, незважаючи на довгий шлях. Для домашніх котів, які ніколи не вибиралися із квартири та подорожували в перший раз, це стало суцільним шоком. Як і життя під постійними обстрілами та без мене, бо я ховалася у сховищі та навідувалася погодувати їх та себе за можливості. Будь ласка, піклуйтеся про своїх улюбленців, не залишайте їх зачиненими напризволяще у квартирі, без їжі та догляду. Важко всім, їм також. Бо вони вам довірилися, не зраджуйте їх. Та саме кіт найбільше нагадує мені про домівку, яку я вимушена була залишити. Дуже мрію повернутися.

 

4 июня

Гуляючи вулицями Кракова, змогла відчути себе у безпеці, насолодитися кавою та відчути задоволення від прогулянки у історичній частині міста.

Огляд нового міста починаю саме із найбільш старовинної його частини. Мене завжди тягне у такі місця 👌

А куди ви одразу йдете, коли потрапляєте у нові міста та країни?

Ссылка на источник