28 февраля
Вчера я расплакалась впервые за долгое время. Впервые от начала войны. Нет, я не сломалась, не устала быть сильной. Просто все это слишком для одного человека. Страшно оказаться одной в Киеве вдали от семьи, страшно не спать в ожидании сирены, страшно чекать новости, страшно получить плохую весть от родных, страшно выйти на улицу, чтобы пополнить провиант. А что сейчас не страшно?
У меня была возможность уехать, но я успешно провтыкала её. Чувствовала что нужна здесь. Чувствовала что нужна кому-то ещё. Я там, где должна быть – и это мой выбор. Не только мой на самом деле – это выбор миллиона украинцев: мой папа сражается на войне против агрессора, сестра и подруги ведут информационную войну, ребята рядом поддерживают меня, мои друзья за границей, мои друзья рядом ❤️ Мы все кому-то нужны.
Війна – це занадто для однієї людини, але разом ми зможемо все 💪 Разом ми сила! Ми – Україна 🇺🇦
7 апреля
Сьогодні я знову буду плакати. Не тому що я люблю страждати та робити драму там, де її нема. Не тому що поїхала з рідного дому. А просто тому, що мені не вистачає тебе. Твоєї посмішки, кумедних кличок, спільних жартів, нашого прекрасного життя.
Мені не важливо хто ти: друг/подруга, колега по роботі, родич, коханий, матір, батько, сестра. Зараз всіх однаково не вистачає. Я плачу не від самотності, не від того, що опинилась в еміграції. А просто тому, що мені не вистачає саме тебе. Тут і зараз, у безпеці, разом зі мною, а не там на війні. І завтра я скоріш за все також буду плакати, сподіваюсь що від вдячності, що ви в мене є ❤️
11 июня
Бувають дні, коли мені хочеться все кинути і поїхати додому. Бувають дні, коли хочеться прокинутися і побачити Київ з вікна, а не з екрану смартфону. 90 днів в Австрії – мої страждання та туга за домом – ніщо, порівняно із стражданнями інших людей. Тих, хто втратив дім, близьких або навіть цілісність тіла 😢
Але я не можу знецінювати свої почуття. Не можу сказати що все “в шоколаді”. Бо від тієї інфантильної дівчини не зосталось майже нічого. Вона залишилась там – у мирному Києві до початку війни. Від моєї російської, як бачите також 😜
Я не блогер і ніколи їм не стану – життя поза екраном телефону приваблює мене у тисячі разів сильніше. Але я люблю писати, складати слова в красиві рядки з глибоким змістом. А ще моя австрійська подруга попросила розказати мою історію – історію про Україну. Саме тому я тут. Далі буде…
