31 марта 2022г.

Сначала показалось, что жизнь стала на паузу и все работает на автопилоте.
Открывать новости страшнее и страшнее.
Выход на улицу – будто сложный квест, в котором главный враг не только происходящее, но и твой страх. Первое время, на улице у меня звенело в ушах от тишины.

Странно, конечно, но все эти тик-токи про тревожных людей прям очень в точку.
Страшно в этом признаваться, но я никогда не чувствовала себя так собрано, как сейчас. Мне кажется в голове выстроился такой четкий план, которому я просто следовала, откинув всю тревогу, которая мне очень свойственна.
Мне жутко понимать, что уже внутри был некий список того, что мне нужно, что я должна, как я могу помочь. Это будто было встроено. Встроено предыдущим горьким опытом.

Так вот. Жизнь будто стала на паузу.
Знаете, до этих событий мне казалось, что я вот-вот выйду из своего замкнутого круга.

Один день перетекал в другой.
Чертов синдром выжившего меня трепал.
Помощь, которую можно было оказать другим, чуть убирала симптомы. Но это лишь на время.

Очень не хочется откладывать жизнь на потом. Хочется жить тут и сейчас.
И меня ОЧЕНЬ вдохновляет единство, которое витает в воздухе.
Я никогда так не любила и не была вдохновлена людьми, как сейчас.
🤍

 

15 апреля 2022г.

Понемногу буду записывать какую-то хронику дней, чтоб совсем не потеряться.

Заметила, что стала чаще акцентировать внимание на приятных событиях. Тонким, приятным оттиском они заполняют мою память. Потому что хочется запомнить ВСЁ. Плохое итак навсегда останется с каждым из нас. А мелкие хорошие события хочется фиксировать.
Вот, например, моя компания на чашечку кофе, которая сейчас особенно ценится.
Я очень благодарна за то, что у меня есть возможность житьзамечатьчувствоватьценитьвидетьдышатьлюбить.
Хотя, не без стыда за то, что кто-то этого делать не может сейчас.

Из рубрики «Дарина, которой чуть за 25»:
стресс таааак сильно влияет на здоровье. Я это итак знала и чувствовала до этого.
Но сейчас – это просто фонтан.
Я вынужденная фанатка сдавать анализы и смотреть что там и как.
Так вот. За полтора месяца постоянного стресса можно перечеркнуть полтора года лечения 🤪
Очень сильно перечеркнуть. Но ничего. Будем чёт делать с этим.
Поэтому важная мысль: не забываем заботиться о себе, своём организме. Только здоровый человек способен на что угодно. И не надо откладывать в дальний ящик это.

Вчера, после того, как сходила по делам, остановилась на чашку кофе. Посмотрела вокруг. Рассмотрела влюблённым взглядом центр Одессы. Увидела людей, которые живут своей жизнью, покупают зелёный лук у бабушек, выгуливают собак, объясняют по телефону что-то очень важное, людей, которые сменили пуховики на светло-голубые джинсовки. Я понимаю, что у каждого внутри есть чувство ожидания, страха, злости. Но так же – чувство, что время – это ценный ресурс и за него надо хвататься.

Посмотрела на это все, много о чем подумала. Впервые за это время даже включила музыку.
И поняла, что у меня появилось острое желание распаковать фотоаппарат, который так и не успел мне послужить из-за того, что жизнь стала на паузу. Странно, я так о нем мечтала. А сейчас даже трудно было думать о том.
Очень хочется снимать. Что угодно.
Хочется творить и делать то, что я люблю.
Поэтому, если у вас есть тоже желание запечатлеть свои дни в фото/видео формате – напишите мне. Сейчас я готова поснимать бесплатно. Давайте оживать вместе 😌

snimok ekrana 2023 06 27 134801

11 декабря 2022г.

Все якось швидко, а з іншого боку – довго.
Життя йде. Навіть в умовах війни, блекауту.
Дивуюся тому, як швидко адаптуєшся до всього, звикаєш до нових реалій.
Як багато всього можна встигнути за дві години та як сповільнюється час, коли світла нема. Магія 🤪

Я багато пишу в нотатках.
Багато думаю. Сумую. Радію. Стараюся запам‘ятовувати.

Це як в пісні Паліндрома та Ship Her Son – «Не все так погано». Коли війна, смерть, безкінечні новини, пришвидшений пульс та неможливість стримати сльози змішується з життям, радощами за людей, буденністю, силою та жагою до кращого.

І воно кружляє, переплітається, вирує.

Дивно, але лише зараз я зрозуміла людей, які миються в дуже гарячій воді. Від такої гарячої води стало аж легше дихати. Як все дивно, я не можу 😄
Так само дивно, як і цей допис.

Сподіваюся, що у вас все окей!
Обіймаю 😌

snimok ekrana 2023 06 27 134939

31 января 2023г.

Перший місяць 23 року позаду.
Вирішила, що треба зберігати митті життя тут. Хоч трошки. Тому публікую пост аж з 10 світлинами. Хобаааа! Це більше, ніж за минулий рік 😂
Приємні моменти цього місяця на цих світлинах. Адже хороше теж є! ✨
Якщо чесно, то по загальному настрою цього місяця – це треш. Голову наче стискає від думок, обставин та страшних новин. Але якось намагаюся себе тримати на плаву думками про те, що все буде добре!
Наче вже і звикаєш до життя без світла, опалення та всякого такого. Бо точно знаєш, що це тимчасово!
Тримаймося 🙌

 

1 марта 2023г.

Продовжу новостворену традицію — фотки місяця, які я жмихнула через додаток, який робить фотки плівковими 😄

Цього місяця: радію, що в місті увімкнені ліхтарі, і тепер не так страшно, що тебе зіб‘є машина, наприклад. Далі в нас там про гарні торти та написи у Фабі. Смачний експіріенс та психоделічнп вбиральня з червоним світлом, після якого ти наче кукухою поїхала (але там дууууже смачно). Що там ще. Море. Багато моря. Сумні прогулянки біля моря, а ще не дуже сумні, коли як.
Потім борщ під Стерненка. Кіношка, після якої я вийшла з опухлою червоною харею, адже заплакала я десь на першій хвилині.
Ну, такий ось місяць. Насправді, дуже дивний та болючий. Але.. сподіваємося, що наступний буде краще!
🙃

Ссылка на источник