З’явилося бажання жити. Декілька днів без тривог в рідному місті і на мить здалося що може ще не все втрачено, може ще можна повернутися до нормального життя?
Хто зі мною знайомий або слідкує за моїм Інстаграмм знає, що я дуже люблю одяг, стиль та усе що з цим пов’язано, проте коли почалась війна я не те щоб наряджатися, я навіть жити не хотіла.
А потім я взяла себе в руки і дослухавшись до порад психологів, почала знову робити те що приносить задоволення. Оці усі «шмоточки» і роздуми щоб таке вдягнути, хай на мить, хай на трохи повертають мене до того минулого, щасливого довоєнного життя.
Доречі, на мені нові черевики @kachorovska_atelier які мені подарував @kornev.sergey90 на 8 березня, що правда купили ми їх за день до війни😭.
А черевики до слова, як кімнатні капці😍.
Друзі, як ви? Як рятуєтесь від жахів війни? Вже починаєте потроху жити?
Хто зі мною знайомий або слідкує за моїм Інстаграмм знає, що я дуже люблю одяг, стиль та усе що з цим пов’язано, проте коли почалась війна я не те щоб наряджатися, я навіть жити не хотіла.
А потім я взяла себе в руки і дослухавшись до порад психологів, почала знову робити те що приносить задоволення. Оці усі «шмоточки» і роздуми щоб таке вдягнути, хай на мить, хай на трохи повертають мене до того минулого, щасливого довоєнного життя.
Доречі, на мені нові черевики @kachorovska_atelier які мені подарував @kornev.sergey90 на 8 березня, що правда купили ми їх за день до війни😭.
А черевики до слова, як кімнатні капці😍.
Друзі, як ви? Як рятуєтесь від жахів війни? Вже починаєте потроху жити?
Тепер, як ніколи ми живемо у моменті – бо як би страшно не лунали ці слова, але завтра може вже й не настати. Власне мене
найбільш вибиває з колії незнання чого чекати, що правильно, а що ні, що зробити, а що залишити без уваги.
Люди як натягнуті струни-один не вірний рух і струна з тріском рветься. До прикладу,
Якщо ти веселий-бісиш, що здатен жити.
Сумний-бісиш, що не можеш жити.
Робиш для себе приємні речі на кшталт манікюр чи зачіска або шопінг-бісиш що не допомагаєш країні.
Допомагаєш країні – бісиш що так мало.
Виставляєш пости про війну-бісиш, бо й так усі все знають.
Не виставляєш пости про війну-бісиш, бо ти байдужий і несвідомий.
Говориш російською – бісиш. Говориш суржиком-бісиш. Говориш українською – бісиш, бо завжди говорив російською…
І таких прикладів можна навести ну дуже багато.
Проте, мене й саму багато що бісить, просто так, бо нерви не витримують, бо кожне сповіщення про ту бл@дську тривогу заставляє перевертатися всередині усі органи й починає тошнити.
Іноді, перед тим як заснути, я гортаю стрічку з фото в телефоні і просто не можу повірити в те, що колись було життя. Ну як воно так сталося, що вже понад 2 місяці ніяк не закінчиться той проклятий лютий?!
Але я не жаліюся, я Просто Намагаюсь ЖИТИ..
найбільш вибиває з колії незнання чого чекати, що правильно, а що ні, що зробити, а що залишити без уваги.
Люди як натягнуті струни-один не вірний рух і струна з тріском рветься. До прикладу,
Якщо ти веселий-бісиш, що здатен жити.
Сумний-бісиш, що не можеш жити.
Робиш для себе приємні речі на кшталт манікюр чи зачіска або шопінг-бісиш що не допомагаєш країні.
Допомагаєш країні – бісиш що так мало.
Виставляєш пости про війну-бісиш, бо й так усі все знають.
Не виставляєш пости про війну-бісиш, бо ти байдужий і несвідомий.
Говориш російською – бісиш. Говориш суржиком-бісиш. Говориш українською – бісиш, бо завжди говорив російською…
І таких прикладів можна навести ну дуже багато.
Проте, мене й саму багато що бісить, просто так, бо нерви не витримують, бо кожне сповіщення про ту бл@дську тривогу заставляє перевертатися всередині усі органи й починає тошнити.
Іноді, перед тим як заснути, я гортаю стрічку з фото в телефоні і просто не можу повірити в те, що колись було життя. Ну як воно так сталося, що вже понад 2 місяці ніяк не закінчиться той проклятий лютий?!
Але я не жаліюся, я Просто Намагаюсь ЖИТИ..
Голі нігті, голі душі, оголені нерви..
74-й день, як знову ми прокидаємося 24 лютого.
Проте я дуже хочу подякувати нашим безстрашним воїнам ЗСУ за те що ми все таки прокидаємось 🙏🏻
74-й день, як знову ми прокидаємося 24 лютого.
Проте я дуже хочу подякувати нашим безстрашним воїнам ЗСУ за те що ми все таки прокидаємось 🙏🏻
Коли рахуєш дні не за звичайним календарем, а від початку війни, то й не дивно пропустити якісь події.
А сьогодні, до речі, перший раз в житті День матері я зустрічаю як мама☺️
Ніколи навіть уявити не могла яке то є щастя мати дитину. ❤️
Ми з моєю рідненькою донечкою вбралися в такі гарні кольори і бажаємо усім мамам і діткам бути здоровими, щасливими і в безпеці
Декілька днів назад я була щаслива! Ми прожили день без тривог, це був вихідний, ми як раніше колись пішли до кафе з чоловіком, тільки тепер наша компанія вже складалася з трьох🥰
А потім я гортаю стрічку новин і бачу наших бійців та цивільних з Маріуполя, бачу що робиться на Донбасі та Харківщині, Миколаїві та Одесі… Посмішки більше немає. Болить за усіх нас.😭😭😭
Не можу позбавитися відчуття сорому за те що не втратила здатність посміхатися, за те що спалахує бажання жити.
Що з цим робити? Дозволити собі радіти поки інші страждають? Чи жити заради дитини більш менш радісно і спокійно? Як лікувати душу? Як позбавитися цих емоційних гойдалок?
А потім я гортаю стрічку новин і бачу наших бійців та цивільних з Маріуполя, бачу що робиться на Донбасі та Харківщині, Миколаїві та Одесі… Посмішки більше немає. Болить за усіх нас.😭😭😭
Не можу позбавитися відчуття сорому за те що не втратила здатність посміхатися, за те що спалахує бажання жити.
Що з цим робити? Дозволити собі радіти поки інші страждають? Чи жити заради дитини більш менш радісно і спокійно? Як лікувати душу? Як позбавитися цих емоційних гойдалок?
Дуже складні останні дні, новини позбавили мене сну й вибили з колії.
Вчора пів дня плакала так, як мабудь не плакала давно (може й ніколи 🤔). Лежала на підлозі в коридорі і вила.
Проте я мама, я не маю права «розвалитись», я маю триматися, як тримаються зараз усі українці! Тому сьогодні з новими силами зустрічаю новий день і як ніколи вірю в нашу Україну.
Вчора пів дня плакала так, як мабудь не плакала давно (може й ніколи 🤔). Лежала на підлозі в коридорі і вила.
Проте я мама, я не маю права «розвалитись», я маю триматися, як тримаються зараз усі українці! Тому сьогодні з новими силами зустрічаю новий день і як ніколи вірю в нашу Україну.
Сьогодні мій день народження🎂
Замість тисячі мрій лише одна! Замість сотні бажань-єдине!🙏🏻
Вірю, що скоро воно справдиться, адже мільйони українців мріють про те саме!
Замість тисячі мрій лише одна! Замість сотні бажань-єдине!🙏🏻
Вірю, що скоро воно справдиться, адже мільйони українців мріють про те саме!
Зараз як ніколи хочеться бути ВДОМА, в рідному місті, гуляти по рідним містам, дихати рідним повітрям, навіть у темряві знати, що ти вдома.❤️🩹
Я боялась оцього що відбувається зараз дуже сильно, думала коли так станеться, покину усе і поїду, бо не витримаю… Ага, хer там🤟🏻 Ми вдома і нічого нас не виб’є з колії, ми сильні як ніколи і МИ 🇺🇦переможемо
Я боялась оцього що відбувається зараз дуже сильно, думала коли так станеться, покину усе і поїду, бо не витримаю… Ага, хer там🤟🏻 Ми вдома і нічого нас не виб’є з колії, ми сильні як ніколи і МИ 🇺🇦переможемо
Я вже не знаю як зліпити себе до купи, вже в мільйон сотий раз. От правда, вже майже нічого не лишилось у середині. Тримаюся на одному характері.
І от так, сил немаю, від слова зовсім, але жалітися не можна, бо відразу налітають поборники справедливості, хто каже що є багато тих кому тяжче. Та я то все розумію, але так, мені складно.
Бажаю усім читаючим миру та сил! Давайте вже пошвидше переможемо
І от так, сил немаю, від слова зовсім, але жалітися не можна, бо відразу налітають поборники справедливості, хто каже що є багато тих кому тяжче. Та я то все розумію, але так, мені складно.
Бажаю усім читаючим миру та сил! Давайте вже пошвидше переможемо
