Вона (дівчина із минулого) прокинулася від телефонного дзвінка.
Будь-ласка збери документи і найнеобхідніші речі.
Щось сталося? Це терміново? Може я ще посплю, а потім зберу?
Ні, спочатку збери, а потім можеш ще поспати…
Найнеобхідніше, на декілька днів. Що може бути найнеобхіднішим?
Подруга напередодні скидала бот, там був перелік для тривожної валізки в разі війни…
Війни.
Паніки не було, як і звуків вибухів поблизу.
Алло. Мам? Тато? Як ви?
Так, прокинулася.
Що? Ще о п’ятій? Не хотіли рано будити?
Навіть в такий час преживають щоб їх донька виспалася…
Паніки не було. Був ступір.
Вона ж ще не за вікном. Але вже в Києві та Херсоні, Харкові, по всій території України бобмлять аеропорти. Кордони перетинає ворожа техніка і вбивці.
Чоловік летить на авто з іншої області по тебе. Він вже бачив як небо розрізають ракети. Сьогодні-завтра місця де він проїжджає займуть окупанти, методично руйнуючи все що ми так старанно будували.
Вона (все ще та сама дівчина із минулого) залишає квартиру лише на три дні, які розтягуються на місяці поки ще — місяці…
Дехто вже повернувся до своїх домівок, кому є куди повертатися. В когось не було можливості їх покинути. А когось вже немає. Є люди які вже нікуди не повернуться. Вони вже не є
Але я цього всього ще не знаю. Я (дівчина із минулого) ще перебираю документи. По списку, для тривожної валізки. Бот заглючив, мабуть перевантаження, вся Україна збирається.
Ми знаємо що таке війна.
Це щось жахливе.
Це минуле на сторінках підручників з історії. І низка сумних пісень про війну, ветеранів і день перемоги.
День в який плакали люди від щастя, що жах закінчився, день в який вітали стареньких дідусів, що дожили до нашого часу. День який констатує, що дідусів поменшало.
День, який зовсім не свято.
Я (дівчина з минулого) дивуюсь, навіщо існують бомбосховища в наш час. Тому що це здається нереальним, що вони знадобляться.
Знадобилися.
