26 февраля
Мы пережили 2 дня в***ы. Мы никуда не уехали из города, потому что война повсюду. Мы сидели в укрытии, мы видели русские танки под окнами, слышали бой на Ломоносове, у нас не было света и мобильной связи. Мы заклеили окна и совершили запасы воды.
Я сейчас беготню соседского ребенка и людей по лестнице воспринимаю как звуки канонады, от каждого звука вздрагиваю или не пора в укрытие.
Я благодарна людям, которые быстро восстановили электричество. С мобильной связью сложно, с интернетом тоже.
Я горжусь нашими людьми: дядей, который снимал русский флаг и повесил украинский, женщиной в Геническе, которая ругала военного, мужчиной, который хоть и выпивший, однако бросался под танки, чтобы их остановить.
Я шокирована обстрелом онкологического стационара в нашем городе, на котором был виден крест, а все равно били.
Мы сейчас в осаде.
Вся эта в***а ужасна. Нам нужен мир. Хватит смертей. Надеюсь, мирные переговоры будут удачными и наш президент @zelenskiy_official и его окружение сделают все возможное, чтобы по нам больше не стреляли.
27 февраля
3-й день в***ы. Всего 3-й, а уже начались мародерства и грабежи. Ограбили мобильные, ювелирные магазины, АТБ, аптеки. Власть в городе, но полиции нет.
Большинство магазинов и аптек закрыты, у открывшихся быстро все закончилось.
У нас тихо, ночью видно было зарево в направлении Васильевки и Токмака.
Информации мало, что успеваем услышать и увидеть в периоды, когда есть свет и связь, то наше.
Мира всем нам!
4-й день
Банки не работают. Магазины открыли, где за деньги, где самовыносом люди брали, что могли. Цены очень поднялись на некоторые продукты. В городе включили воду, мэр сказал, что работают над восстановлением отопления. Киевстар обещает скоро восстановить связь.
На большом флагштоке в центре города висит флаг Украины.
Если бы мои деды и прадеды, что бок о бок с россиянами воевали против фашистов, услышали о том, что сейчас они делают с Украиной в гробу перевернулись бы.
1 марта
5-й день войны. В городе мэр и его команда организовали группы общественной обороны от мародерства и грабежей. Есть свет, вода, тепло, газ. Раздаются выстрелы за городом. Разгромили мэрию.
У нас украли прицеп со стоянки – это сделали мародеры.
Мужчины собираются для защиты домов от грабителей.
6-й день войны.
Написали и позвонили многие, даже с которыми давно не общались, из разных уголков мира. Все волнуются, хотят помочь, в школе моей племянницы в Америке собирают для нас деньги. Однако мы не можем их получить, потому что безналичные расчеты никто не делает, а банкоматы, конечно, пусты.
Сегодня пытались с младшей дочерью заниматься уроками. Сейчас у школьников всей Украины основные предметы сегодня – основы безопасности жизнедеятельности, политология и история.
Спасибо всем за поддержку. Держимся. Молимся, чтобы это скорее закончилось, чтобы по нам больше не стреляли, чтобы не было ядерной войны, чтобы не было больше смертей.
11 марта
Нет кучи сообщений в Дискорде, нет кучи писем на электронной почте с отчетами по лабораторным работам, нет подготовки к лекциям, когда я уже засыпая думала, а я им скажу еще вот это и это и не забыть о том и другом.
Даже во время войны каждый должен делать свою работу, преподаватель учить, студент учиться, пока это невозможно.
Скучаю по вам всем…
16 мая
Я покинула свою домівку – втрата всього нажитого, я виїхала з рідної країни – втрата всього дорогого для душі, я залишила свого чоловіка – як відірвала шматок серця.
Я набула досвіду життя під зривами, в окупації, виїзду з окупації між мін, життя із щоденними сиренами та повідомленнями про жахи війни. Розкол університету, з яким життя було пов’язане більше 20 років. Я не розумію, що у мене з роботою, і що далі. Я отримала страх гучних звуків та страх майбутнього. Я нічого не забула?
І я така не одна, а є й гірші ситуації, тому сором жалітися і нити.
На моїй футболці, якої не видно на фото, написано: Never looking back. Символічно…
1 июня
Місяць у Чехії. Тиша, спокій, пташки, гори, ліс, вода і гарні люди…
Загалом читала в різних коментарях недобрі відгуки від українців щодо ставлення до них в країнах Європи. Якось прочитала, що в Чехії не смачна їжа 🤨.
Так от жодної недоброзичливої людини я тут не зустріла. У Центрі допомоги в Плзні такий був приємний чоловік, так намагався нас зрозуміти, так посміхався – ні, все ж таки не витримав і покликав перекладачку 🙂.
У банку, у центрі зайнятості також щиро намагалися нам допомогти не нервуючись через те, що ми не відразу все розуміємо.
Ну а про їжу – не знаю, мені всі продукти здалися смачними. Творог, ягоди, овочі, морозиво, сік.
Ціни можна порівняти з нашими, хоча зараз вже складно сказати, бо в Україні ціни підскочили. А от зарплатня вище і житло дорожче.
Звісно, жити можна, але так хочеться до дому. Залишається лише питання – де мій дім?
20 июня
Я в розібраному стані. Я думаю, що не я одна така.
Що може мене зібрати – робота. Практично – ні. Невідомість просто заставляє опускати руки.
Мене може зібрати мета – яку з них поставити і довбати в одному напрямку. Теж питання?
Час здається так плине повільно для вирішення багатьох питань треба ще почекати і ще почекати.
Та скільки ж можна чекати?
Я не можу чекати поки повиздихає все антиукраїнське в росії, я не можу чекати зброю, я не можу чекати, коли я зможу повернутися до дому, я не можу знайти собі місце за кордоном, бо хочу додому.
Я думала у мене більше сил, але вони не безкінечні.
Спочатку я думала, що зможу заради дітей залишитися у чужій країні без чоловіка. Проживши 3й місяць без дому і 2й місяць без чоловіка, розумію що не можу.
3 августа
Я не написала жодної нової повноформатної статті за 5 місяців, я не малювала 5 місяців, ніяк не йде…
Але я навчилася робити вироби з бісеру і мені сподобалось, я в’язала. Я вчилася спілкуватися з людьми різними мовами, я вивчала країни і міста, Європу та європейців.
Відвідування музеїв у Берліні були позитивними моментами у той період поки ми там жили. Коли б це відбувалося не за умов війни в Україні, а як раніше в туристичній поїздці, – це були б взагалі інші відчуття.
29 августа
За період знайомства з новою країною – Польщею – зрозуміла, що немає у житті чітко чорного і білого, поганого і хорошого.
Як багато Польща і поляки роблять для українців. Це – сучасна високорозвинена країна. Але вчорашній випадок мене, м’яко кажучи, здивував.
У Кракові на виклик до дитини (моєї молодшої доньки) з різким болем у животі не приїхала швидка. Добре, що допомогли знеболювальні та спазмолітики, і через 30 хвилин їй вже полегшало й ми поїхали далі у Кельце. А якщо б був апендицит, больовий шок чи крововилив!?
Поряд, що польські охоронці, що наші люди намагалися допомогти, чим могли. Дядечко охоронець все гладив Віку по голові та заспокоював, що швидка скоро приїде. Але ні.
Здивувало, ще кілька речей: на автобусному вокзалі Кракова немає медичного пункту, чи якоїсь аптечки; жіночий туалет платний і в іншому кінці залу від чоловічого і для інвалідів. Це що за дискримінація?!
Тепер у мене в голові стоїть резонне запитання – чи можна залишати неповнолітню дитину одну в цій країні?
1 сентября
Чи могла я колись подумати, що 1го вересня моя родина буде в різних кінцях світу. Старша – в Японії, чоловік – в Україні, я з молодшою в Польщі…
Чи могло мені спасти колись на думку, що школи України будуть понівечені російськими ракетами, а души дітей та вчителів – в***ю…
Це перше 1 вересня, коли я не на площі #мдпу_ім_б_хмельницького @mdpu_official (якщо не рахувати стажування у Фінляндії).
У моїх руках книга “Знак” з історії товарних знаків України. Я навіть і не мріяла її купити, бо вона продавалася в Інтернеті у Польщі, а я не знала просто куди відправляти замовлення, бо часто переїжджала. Але вона мені потрапила на очі в звичайному канцелярському магазині. І навіть не маючи полички для того, щоб її кудись поставити, я її купила. Бо вона про нас, бо це ексклюзив, бо це про українське, бо це потрібно мені на курс з комп’ютерного дизайну реклами.
Сподіваюсь, що поличка знайдеться 🙂
6 сентября
Найбільше за кордоном (Чехія, Німеччина, Польша, Кіпр) я отримала побутовий досвід. Як зручно організувати побут, влаштувати своє життя на свій смак (Берлін тут побив усі рекорди 😂), як спілкуватися з людьми, якщо вони не знають твоєї мови, а ти їхньої.
Я узнала як наші люди живуть в цих країнах, як заробляють на життя, як досягають своїх цілей, як відпочивають і проводять вільний час. Дійсно для цього є багато можливостей, і навіть у маленьких містечках.
В усіх країнах є свої + і -. З мінусами за кордоном мені важкої змиритися. Основні, це – паперова бюрократія, медичне обслуговування, бьют послуги і банкінг. А ще найважче – починати все з 0. Через це я відмовилась, поки що, від еміграції, в США або Канаду, чи Європейські країни.
Якось я пішла на співбесіду у вищу школу. То коли я її побачила, вже хотіла розвернутися і піти, бо це була пошарпана будівля дитячого садка 😂. Я подумала, що вже краще я буду працювати в бомбосховищі в Україні, ніж тут 😉.
Синдром українця – це, коли завжди хотів жити за кордоном, а тепер розумієш, що воно тобі геть не потрібно.
