1 червня
Сьогодні день захисту дитинства! А рашисти його забрали в наших дітей! Я все частіше чую від сина “хочу в садок”, а потім він сам собі відповідає що садок не працює … Ми не помітили весну, бо хтось вже і літо почалось в нас досі лютий… Наше життя застигло на паузі. Але подивіться на наших дітей вони за ці місяці дуже подорослішали, треба їм повертати дитинство, це в наших руках і силах.
28 червня
Вперше за весь час війни в мене з’явилось відчуття нескінченності усього що відбувається з нами. Я до вчора вірила що скоро все закінчиться, менше ніж за звичай, але вірила. А зараз я вже не вірю! Я не вірю що війна колись скінчиться, я не вірю що колись повернусь додому, не вірю що в мене дочекається мій дім. Я зламалася… Інколи я подумки живу своїм колишнім життям, веду дитину до садочка, йду на роботу, спілкуюся з колегами… Я довго вірила що скоро все повернеться назад.. але тепер все більше розумію що того вже ніколи не буде. Ми були такі щасливі, але не розуміли цього… Не цінили.. Не берегли.
28 липня
Я так хочу до дому…. Які ж ми щасливі тоді були, і як ми того не розуміли, не цінували. Все за чимось гналися, все чогось не вистачало, дратувала буденність. А зараз я б все віддала за буденність, за тишу і спокій, за обійми мами… Я так хочу додому.
