2 марта
Дякую друзі за підтримку, ми в Києві
Сьогодні 6 день війни…
Емоційно дуже важко…
спочатку було внутрішнє заперечення, не може бути, це просто сон…, паніка, збирання валіз, вагання, адже мамам і близьким необхідна підтримка… сумніви в правильності вибору залишитись в місті всі разом сім‘єю, наростаюча злість на окупантів і біль від кожної нашої втрати, особливо дітей… стояння з сином в величезній черзі за хлібом та продуктами…підтримка рідних і обійми, коли зовсім стрьомно, вранішні переклички після важких ночей… дихання, енергетичні практики, довіра, фінансова підтримка та віра в ЗСУ і тероборону, посмішки від козацького гумору та винахідливості наших українців, а найбільше заспокійливе- готування та поза «ембріончик»
А цієї ночі нервова дала збій від постійних сирен і вибухів, спускання у підвал, сидіння на стільчиках в загальному коридорі та перечитування чатів… і якось совсім не помітно підібрався страх і біль у серці… ти помічаєш, що тіло просто не реагує на сирени, а твоя психіка не сприймає новини, що не можешь їсти й спати…
Молилася і плакала до ранку…
Весна…
Так хочеться прекрасного, але ще триває бій…
Цю ніч ми ночуємо в метро… не зручно так, але не страшно… і я точно знаю, що не покину рідне місто…
Ми є…
Все буде Україна!
Тримаймося, перемога за нами!
24 июля
150 днів підлої загарбницької війни
150 днів сирен, руйнувань, терору, непоправних втрат, розлук, сліз, страждань і болю
150 днів боротьби, незламності та героїзму
150 днів молитви за наших захисників, за нашу перемогу
150 днів захоплення та вдячності захисникам, волонтерам, пожежникам, медикам і всім
150 днів як у всіх українців вкрали спокійне і мирне життя
150 днів на до і після
150 днів іншого життя, інших снів, слів, смислів та цінностей
Але життя триває…
як я?
-Вчуся приймати
-вчуся дозволяти
-занурююсь глибше в світ фотографії та мистецтва
-шукаю маленькі приводи для радості,
-повернутись в ресурс допомагають прогулянки та готування… Все буде…
