Три місяці війни…
Мені здається, що мій мозок не може до кінця сприймати нові реалії – війну. Здається, що все якесь тимчасове і неправдиве. Що вже з наступного понеділка я поїду на роботу і буду пити каву з дівчатами в офісі, буду нервувати, що нічого не встигаю та планувати свій графік, а ввечері зустрінусь з друзями на каву або пиво. Начебто, ще трохи і все закінчиться, все буде як раніше.
⠀
В той же час, я намагаюсь адекватно оцінювати ситуацію і розумію, на скільки все складно. Мені страшно за Маріуполь, Херсон, Мелітополь, за наших хлопців.
⠀
Впевнена, кожен з нас допомагає, чим може.
Я ніколи не думала, що буду шукати саперні лопати-кірки, магазини для військових чи відправляти гроші на збір винищувача. Думаю, ніхто з моїх однокласників, колег, друзів навіть не уявляв, що буде знатися на багатьох військових термінах, застане пандемію та війну!
⠀
Одного зрозуміти й досі не можу: чому наші люди шукають ворогів серед своїх, зривають злість на нашій владі, інфлюенсерах, одне одному?
Навіщо створювати міжусобиці, якщо ворог в нас один? І ми всі його знаємо.
Зараз, як ніколи, треба бути згуртованими, а не шукати зло там, де його нема.
⠀
P.S. На світлинах – Ізяслав, місто з давньою історією. Дослідники датують по різному, тут присутні і 987-ий рік, і 1046-ий. Місто було спалено ордами Батия у 1241 році, тут панували князі Острозькі, Заславські та польська шляхта – Сангушки.
Місто пережило спалах чуми, приєднання до російської імперії та переможні битви і визволення. Невеличке українське містечко з дуже величною історією. Я пробула тут трішки більше місяця і закохалася, а люди тут, то окрема любов ❤️🇺🇦

Ссылка на источник